Мієлопатія – це загальна назва для уражень спинного мозку різної етіології. Стан характеризується порушеннями рухової активності та/або чутливості, больовим синдромом. Дане захворювання практично завжди супроводжує остеохондроз, спондилолістез, деякі судинні патології та, звичайно, травми хребта.
Симптоми мієлопатії
- Болі у хребті у зоні ураження;
- Болюча м’язова слабкість аж до парезів і навіть паралічу (при враженні в шийному та грудному відділі страждають руки, у поперековому – ноги);
- Порушення чутливості шкіри, почуття оніміння, парестезії або гіперчутливість;
- Міалгія (болі у м’язах);
- М’язові спазми в тих кінцівках, які знаходяться нижче вогнища ураження;
- При ураженні шийного відділу хребта крім обмеження рухової функції рук реєструються головний біль і біль у шиї, потилиці, надпліччі і по всій довжині рук;
- При ураженні в грудному відділі крім болю та слабкості в руках відзначаються сильні болі в грудях, які можуть навіть імітувати інфаркт;
- При ураженні поперекової області порушуються функції органів тазу (сечового міхура та товстого кишечника, репродуктивної системи).
Через що може розвинутися мієлопатія
Причини розвитку мієлопатії рідко локалізуються у спинному мозку.
Найчастішими причинами розвитку цього стану є захворювання та травми хребта:
- Остеохондроз;
- остеопороз;
- остеомієліт;
- спондилоартроз;
- спондилолістез;
- спондильоз;
- травми хребта та спинномозкові травми (міжхребцеві грижі, забиття, компресійний перелом, вивихи та підвивихи хребців, гематомієлія);
- аномалії розвитку хребта;
- туберкульоз хребта;
- пухлини.
Іншими причинами мієлопатії є:
- судинні захворювання (атеросклероз та тромбоз спинальних судин);
- порушення обмінних процесів (цукровий діабет, диспротеїнемія);
- демієлінізація (руйнування оболонок нервів) внаслідок розсіяного склерозу чи спадкових захворювань;
- радіоактивне опромінення;
- інтоксикація організму;
- як наслідок спинальної пункції.
Види мієлопатії
Основна класифікація розрізняє види мієлопатії за причинами, що її викликали.
Вертеброгенна (спондилогенна, дискогенна) мієлопатія
Супроводжує різні дегенеративні процеси та інші порушення у хребті: остеохондроз, спондильоз з активним розростанням остеофітів, зміщення хребців, грижу міжхребцевого диска, стеноз спинномозкового каналу тощо. Найчастіше місце локалізації – шийний відділ хребта. Сюди можна віднести мієлопатію, що розвинулася внаслідок остеопорозу.
Ішемічна (судинна, атеросклеротична, дисциркуляторна) мієлопатія
Розвивається внаслідок нестачі спинномозкового живлення через відкладення холестерину на стінках судин, спричиненого атеросклерозом, спадковими метаболічними захворюваннями, а також вадами серця.
Посттравматична мієлопатія
Симптоми та прогноз дуже відрізняються залежно від складності травми та перебігу найближчого посттравматичного періоду, своєчасного надання медичної допомоги. Оскільки травма – це раптова причина пошкодження спинного мозку, посттравматична мієлопатія найчастіше має незворотний характер і є основою залишкових явищ.
Епідуріальна мієлопатія
Розвивається внаслідок крововиливу в спинномозковий канал, що ушкоджує нервову тканину до повного руйнування. Найчастішою причиною такого крововиливу є сильна спинальна травма з пошкодженням спинальних судин та розривом спинного мозку. Дуже важка форма, що часто веде до невиліковних паралічів.
Карциноматозна (ракова) мієлопатія
Пухлинні процеси негативно впливають на спинний мозок двома способами:
- токсичний вплив пухлини, чиї речовини, що виділяються, призводять до некрозу нервової тканини спинного мозку;
- механічне здавлювання спинного мозку пухлиною, тоді виникає больовий синдром при тиску на нервові корінці, а також порушується живлення мозку та можлива ішемія внаслідок передавлення спинальних кровоносних судин.
Серед менш поширених видів виділяють інфекційну, інтоксикаційну (токсичну), метаболічну (наприклад, діабетичну), як наслідок епідуріального абсцесу (запальну), демієлінізуючу, радіаційну мієлопатію.
Діагностика мієлопатії
Симптоми мієлопатії схожі на симптоми багатьох інших неврологічних захворювань, тому важливо провести якісну диференціальну діагностику.
Для уточнення діагнозу лікар невролог призначить:
- рентгенографію хребта;
- комп’ютерну або магнітно-резонансну томографію спинного мозку;
- електронейромографію;
- денситометрію (вимірювання щільності кісткової тканини проводиться при підозрі на остеопороз);
- ангіографію спинного мозку;
- пункцію спинальної рідини;
- біохімічний аналіз крові;
- дослідження крові на стерильність;
- біопсія різних тканин;
- іноді потрібно генетичне дослідження.
Лікування мієлопатії
Лікуванням цього захворювання займаються невролог, вертебролог, ангіоневролог, онколог, хірург.
Після діагностики хворому призначають курс симптоматичної терапії (знеболювальні, міорелаксанти), основний акцент робиться на лікування основного захворювання, що спровокувало мієлопатію, також вкрай рекомендована фізіотерапія, лікувальна фізкультура, масаж.
У деяких випадках (наприклад, при міжхребцевій грижі, онкології, судинній патології, спондилолістезі 3-4 стадії) може бути показане оперативне лікування щодо усунення джерела захворювання.
Повне лікування наслідків мієлопатії практично неможливо, проте зовсім неліковані причини мієлопатії дають негативний прогноз, а саме захворювання неухильно прогресуватиме. У той же час при своєчасному лікуванні та обов’язковій реабілітації можливо максимально відновити чутливість, зняти больовий синдром і повернути, хоч часто і обмежену, але свободу руху.