Термін психосоматичні розлади означає тип психічного захворювання, етіологія якого обумовлена значними психологічними складовими. До психосоматичних розладів належать такі захворювання, які не обмежуються однією фізіологічною системою.
До кінця XIX століття медицина, базуючись на понятті соматичної хвороби, просунулася вперед у зв’язку з відкриттями у патологічній анатомії, в галузі біохімії, мікробіології.
Теорія несвідомого З. Фрейда, вчення про умовні рефлекси І. Павлова, концепція Кеннона дали серію важливих психологічних понять, що стимулювали розвиток психосоматичного підходу в охороні здоров’я. Спочатку психосоматична медицина складалася із психоаналітично орієнтованих терапевтичних підходів.
Неаналітичні методи психотерапії
У випадках, коли психосоматичні реакції – результат засвоєного стилю поведінки, ефективний метод – поведінкова терапія. Так, пацієнту не рекомендують приймати медикаменти, а радять змінити поведінку у тих чи інших ситуаціях. Часом саджати саджанці дерев корисніше, ніж думати про стосунки, що турбують.
Однією із старих форм психосоматичної терапії є гіпноз, ефективний у подоланні таких хвороб, як гіпервентиляція, головний біль, виразка шлунка.
За останні десять років зріс інтерес психологів до використання методів релаксації в терапії головних та інших болів та розладів, обумовлених стресом. У лікуванні психосоматичних розладів використовують, крім цього, принципи та методи медитації, йоги.