Кінезіотерапія після інсульту


Кінезіотерапія є природним методом відновлення порушень ОРА (опорно-рухового апарату), що впливає на систему м’язів, суглобів та зв’язок. По суті, кінезіотерапія – це лікування рухом. Даний метод широко використовується при захворюваннях серцево-судинної та дихальної системи. Крім того, істотна частка реабілітаційних заходів в ортопеді, неврології та травматології ґрунтується на кінезіотерапії.

Захворювання, які лікують з використанням кінезіотерапії:

  • Біль у шийному, грудному, поперековому відділі хребта, у куприку (радикуліт, грижі та протрузії міжхребцевих дисків).
  • Сутулість, порушення постави (кіфоз, сколіоз).
  • Остеохондроз (дегенеративні зміни хребта).
  • Головний біль вертеброгенної природи.
  • Вегето-судинна дистонія.
  • Артроз та артрит суглобів.
  • Плоскостопість.
  • Реабілітація після травм суглобів та хребта.
  • Реабілітація після операцій на суглобах та хребті.
  • Серцево-судинні захворювання (гіпотонія, гіпертонія).
  • Відновлення рухових функцій після перенесеного інсульту.
  • Формування координаційних та моторних навичок у дітей.

Головний метод реабілітації післяінсультних хворих з порушеннями рухових функцій – це лікувальна фізкультура (кінезотерапія), завданням якої є часткове або повне відновлення обсягу рухів, спритності та сили в уражених кінцівках, навичок самообслуговування, рівноваги.

Заняття кінезіотерапією починається вже в перші дні після перенесеного інсульту, щойно дозволять свідомість хворого та його загальний стан. Спочатку це пасивна гімнастика, при якій рухи здійснює реабілітолог, а не хворий. Усі вправи проводяться під контролем тиску та пульсу з обов’язковими перервами для відпочинку.

Вправи поступово ускладнюють, хворого починають висаджувати, а потім навчають самостійно сідати та підніматися з ліжка. У постінсультних хворих з вираженим парезом нижньої кінцівки даному етапу передує імітація ходьби в положенні лежачи або сидячи. Спочатку хворий навчається стояти за допомогою лікаря реабілітолога, а потім самостійно за допомогою додаткових пристосувань. Надалі пацієнт починає навчатися ходьбі. На першому етапі, це ходьба на місці, далі – ходьба на ходунках або з опорою на триніжну або чотириніжну тростину.

Ходьбу без опори хворий може розпочати лише при гарній рівновазі та легкому чи помірному парезі кінцівки. Обсяг пересування та відстань збільшуються поступово.